Програма
Української Республіканської Партії

​

Республіка (лат. res publica) – «справа народу»

Понад сто сорок держав світу є республіками.

Ідея республіки як політичного устрою держави незмінно існує століттями.

Українська республіканська партія  вважає, що лише республіканські форми розвитку держав дозволяють повною мірою враховувати інтереси всіх громадян. З розвитком громадянської самосвідомості, нації постійно повертаються до республіканської ідеї, і на нинішньому етапі розвитку світового політичного життя проглядається сталий інтерес до республіканства.

Цей інтерес виправданий для України, оскільки за роки незалежності ще не сформувалася зорієнтована на розвиток країни еліта, зареєстровано десятки «кишенькових» чи кон’юнктурних партій, а в суспільстві зростає розчарування, коли більшість громадян у ході голосування не мають належних альтернатив для вибору, неспроможні визначити власні політичні потреби та переваги через посередництво парламентських політичних сил.

Відтак об’єднання української нації в єдине ціле, перетворення жителів в активних громадян, які вирішують «спільну справу», під силу лише партії з міцною і перевіреною століттями ідеологією, партії, що першою виникла в Україні на противагу радянському тоталітаризму. І такою партією є Українська республіканська партія, створена українськими патріотами на зорі незалежності в 1990 році.

Базовою ідеологією УРП є політична філософія республіканізму, що спрямована на реалізацію української національної ідеї, яка розуміється нами як встановлення в Україні суспільно-політичного устрою республіканського типу, що відповідає світогляду народу. Такий устрій забезпечить загальнонаціональні інтереси у всіх сферах життєдіяльності Республіки та сприятиме досягненню передових позицій України у світовому політичному полі.

​

Базові засади республіканізму:

1) джерелом і носієм суверенітету, тобто влади і права, є народ (принцип Марсилія Падуанського);

2) народ реалізує свій суверенітет у формі держави, передаючи владним установам частину владних повноважень, регламентовану суспільним договором (принцип Руссо);

3) суспільний договір (конституція) чітко формулює перелік владних повноважень, в межах яких діють владні установи (принцип делегування владних повноважень);

4) владні установи не можуть свавільно втручатися в особисте життя громадян поза межами, обумовленими суспільним договором (принцип свободи громадянина, як його розуміє республіканізм);

5) для забезпечення права громадян на свободу, державна влада розділяється на три гілки: законодавчу, виконавчу й судову; ці гілки влади є взаємонезалежними, що забезпечується виборністю кожної з них безпосередньо народом (принцип Монтеск’є);

6) влада з погляду республіканізму є владою не більшості, а закону, що спирається на право; перед законом всі громадяни, незалежно від свого статусу, є рівними (принцип верховенства права і рівності всіх перед законом);

7) для забезпечення стабільного розвитку суспільства, опорою держави є громадяни середнього достатку, які складають більшість громадянства республіки (принцип опори на «середній клас»);

8) для забезпечення непорушності своїх прав і свобод громадяни здійснюють контроль за діяльністю владних установ через активну громадсько-політичну діяльність; така діяльність є обов’язком кожного громадянина і запорукою непорушності його особистих прав і свобод (етичний принцип республіканізму, або ж – принцип Аристотеля); 

9) держава гарантує та забезпечує право і реальну здатність територіальних громад сіл, селищ та міст України через органи місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Реалізація цих засад зменшує розрив між владою та громадянством, сприяє згуртуванню суспільства завдяки однаковому сприйняттю історичних та стратегічних орієнтирів у всіх сферах розвитку країни. А відтак досягається той суспільний консенсус, якого ми прагнемо в умовах складної соціальної та історичної спадщини, що її отримав наш народ після століть колонізації, і лише за досягнення якого ми зможемо увійти до когорти найрозвиненіших країн світу. Адже без суспільної злагоди немає й суспільного добра.

В сучасній Україні основоположні принципи республіканізму так і не були реалізовані. Ми живемо за умов, коли держава свавільно втручається у життя звичайних громадян, за умов, в яких відсутня взаємонезалежність гілок влади. Особливо небезпечних розмірів досягла залежність судової влади, яка не обирається народом, від влади виконавчої. Наслідком є масштабна корумпованість судових установ, яка робить громадян беззахисними перед свавільним втручанням держави в їхнє життя. Рівність всіх перед законом є лише мрією - державні чиновники масово і безкарно порушують чинне в Україні законодавство. Чисельний і потужний «середній клас», який за Аристотелем мав би бути для держави запорукою стабільності, в Україні так і не утворився, а під зовнішніми формами республіки в ній панує олігархія.

Реалізація української національної ідеї можлива завдяки проведенню політики традиціоналізму і відстоюванню національної ідентичності; дотримання державними структурами інтересів українського народу; впровадження базового доходу громадян України, пріоритету національних інтересів в економічній політиці; гарантуванню політичної рівності громадян і захисту їх індивідуальних і колективних прав; розвитку місцевого самоврядування і максимального врахування позицій громадян у принципових питаннях розвитку держави; підтримці ринкової економіки і захисту вільного підприємництва; розвиткові структур громадянського суспільства; послідовній боротьбі з комуністичними ідеями й пережитками імперських та радянських тоталітарних режимів, проявами російського шовінізму; повазі представників корінних народів та етнічних меншин, які проживають в Україні, до традиційних українських цінностей, історичної спадщини, мови, культури – всіх тих факторів, які об’єднують українську націю і прищеплюють патріотичні почуття.

​

Ідеологія Української республіканської партії

Українська республіканська партія спрямовує свої зусилля на відновлення конституційного ладу та перехід на шлях сталого розвитку республіки України.

Українське суспільство віками формувало власний світогляд і розуміння суспільно-політичного устрою, що відображено у численних історичних документах, таких як «Руська правда», Литовські Статути, твори Андрія Вишоватого, Інокентія Гізеля, Петра Могили, Конституція Пилипа Орлика, «Книги буття українського народу» Кирило-Мефодіївського братства. Це розуміння яскраво проявилося у творах Тараса Шевченка, Лесі Українки, кобзарів, митців Розстріляного Відродження, в опорі дисидентів-шістдесятників і стало рушієм перших мітингів за незалежність та обидвох Майданів.

Ми бачимо майбутню Україну самостійною, унітарною, заможною, інноваційною республікою, що забезпечує розвиток самобутньої української нації. Українська нація є унікальною складовою світової спільноти завдяки українській культурі, національним цінностям і атрибутам державності.

​

Основою ідеології Української республіканської партії є такі цінності:

• людська особистість та її розвиток;

• свобода як можливість самовизначення та вільного вибору;

• верховенство права, рівність перед законом та справедливе  правосуддя;

• відповідальне громадянство;

• спільна громадянська власність.    

Ідеологічні принципи Української республіканської партії:

• Джерелом і носієм суверенітету - влади і права - є громадяни;

• Громадяни реалізують свій суверенітет у формі держави, передаючи владним установам певні повноваження, регламентовані суспільним договором;

• Суспільним договором є Конституція, що встановлює чітко обумовлені межі, в яких владним установам для виконання доручених їм завдань надаються повноваження для забезпечення суверенітету республіки Україна, джерелом і носієм якого є народ;

• Республіка є владою закону, перед яким всі громадяни є рівними незалежно від свого статусу;

• Владні установи не можуть втручатися в особисте життя громадян поза межами, обумовленими Конституцією України;    

• Право громадян на свободу забезпечується незалежністю гілок влади. Незалежність гілок влади забезпечується виборністю кожної з них та звітністю перед громадянами;

• Право громадян на спільну громадянську власність забезпечується впровадженням базового доходу громадянина;

• Сталий розвиток республіки Україна гарантується зростанням ролі громадянського суспільства, значну частину якого складають громадяни середнього достатку;

• Право місцевих громад на самоврядування і розпорядження майном реалізується безпосередньо або органами місцевого самоврядування;

• Забезпечення непорушності прав і свобод громадян здійснюються шляхом контролю за діяльністю владних установ через структури громадянського суспільства.

Запорукою побудови успішного суспільства і держави є відповідність суспільних та державних механізмів країни світобаченню її громадян, їх уявленням про справедливу та ефективну владу.

Ідеологія і програма партії передбачають заміщення існуючої представницької демократії на контрольовану суспільством представницьку демократію, гармонізацію принципів формування та механізмів функціонування загальнодержавних наглядових інституцій.

​

Метою УРП є побудова самостійної, соборної, правової, унітарної і заможної Республіки української нації, яка б гарантувала забезпечення засадничих прав своїх громадян на основі реалізації в Україні базових засад республіканізму.

​

Досягнення мети потребує вирішення таких стратегічних завдань:

- виведення України на позиції регіонального лідера країн Міжмор’я й Причорномор’я;

- забезпечення гідних умов життя, можливості для праці та ведення бізнесу, належна освіта та медична допомога, збереження земельних, водних та лісових ресурсів, забезпечення частки ВВП на кожного жителя України на рівні розвинутих країн світу;

- забезпечення дієвої недоторканності й неподільності території України, її унітарності, відновлення українського суверенітету над Кримом та окремими регіонами Донецької та Луганської областей;

- розширення сфери вжитку української мови  як єдиної державної мови, збереження української культурної спадщини та розвиток сучасних форм української культури;

- посилення ролі громадянського суспільства на основі вільного розвитку громадських та професійних об’єднань, самоврядних сільських та інших громад та інституцій, зростання громадської активності громадян тощо;

- інформаційна незалежність держави, можливість рівного доступу до ЗМІ всіх верств населення та отримання правдивої інформації щодо розвитку держави й умов проживання громадян, протидія інформаційним атакам з боку інших держав, зокрема, Російської Федерації, які ставлять під сумнів українську державність, дестабілізують внутрішньополітичну ситуацію;

- формування патріотизму та відчуття гордості за свою державу в усіх громадян України;

- вирішення на законодавчому рівні питання створення умов для повернення на рідну землю етнічних українців, насильно депортованих комуністичним режимом, а також їхніх родин.

​

Політичний аналіз стану суспільства, сутність політичних проблем та їх суспільні наслідки.

Політична та економічна системи України не відповідають суспільному світобаченню, сутності статей 5 і 13 Конституції України, згідно яких джерелом влади є народ, а всі наявні ресурси є його власністю. Ці ключові статті Конституції не реалізовані в законодавстві, у правилах суспільного життя, а влада в політиці та економіці реалізується парламентом, Президентом і Урядом за принципом «зверху вниз», що є причиною конфліктів між суспільством і державою.

Існуючі інститути держави і суспільства у сфері реалізації влади і власності, механізми їх формування та функціонування є за своїм характером імперсько-радянськими. Сутність цих інститутів не відповідає комплексу елементів цивілізаційної матриці українського суспільства, не відображає уявлення суспільства про справедливу та ефективну владу і деформує відносини у інших сферах суспільного життя (медицина, освіта, наука, культура, екологія тощо).

Більшість сучасних політичних партій та громадських структур не ставлять метою усунення наведених протиріч та зміну сутності інститутів держави і суспільства, характеру відносин між ними. Численні декларовані реформи не торкаються цих фундаментальних проблем, тому є формальними і не приносять результатів.

Наслідком такого політичного устрою є домінування держави над суспільством, чиновника над громадянином, концентрація 90% промислової власності в руках олігархів. Ці фактори унеможливлюють проведення необхідних реформ і є причиною неефективності суспільства, що породжує відчуженість громадянина від держави, подвійну мораль, корупцію у всіх сферах суспільного життя, олігархічну політику і економіку.

​

Історичні, світоглядні, геополітичні причини українських проблем

До кінця XVI-го століття на території України сформувався єдиний суспільно-економічний і культурний простір, який увібрав в себе набутки попередніх історичних періодів Русі-України. Вищою фазою розвитку у цьому напрямку стала Українська національна революція 1648-1676 років, яка була революцією середнього класу і на початках якої було втілено український політичний ідеал у формі республіки Військо Запорозьке.

Основні риси того суспільства – місцеве самоврядування (вічева демократія, Магдебурзьке право), традиційні для українця відносини в сфері власності та умови реалізації праці, рівноправність релігійних конфесій, повага до інших народів та культур. Конфлікти, що виникали між різними верствами населення, мали еволюційний характер, сприяли вирішенню суспільних проблем і були за своєю сутністю тотожні до аналогічних процесів в країнах Європи.

Територіальне розділення України в XVII столітті було спричинене її стрімким суспільним розвитком, що не відповідав змісту геополітичних інтересів східних, південних і західних сусідів. Колоніальні адміністрації, які спільними зусиллями поневолили Україну, нав’язували їй власні, чужі українському суспільству механізми управління і внутрішнього функціонування. Набуття Україною незалежності в кінці ХХ-го століття не змінило сутності цих механізмів. В результаті сьогодні маємо основну проблему країни – невідповідність чужих принципів формування та функціонування державних і суспільних інститутів тому світобаченню, яке властиве українському суспільству і проявляється у формі протестів – Майданів.

​

Розбудова держави

Держава - базова цінність для нації. Немає іншої території, яку б українці могли назвати своєю землею. «Немає другого Дніпра» (Т. Шевченко). Українці заплатили дорогу ціну, щоб мати власну державу. Покоління  українців  поклали свої голови на ратному полі за волю України. І наприкінці ХХ-го століття потрібна була повна мобілізація сил нації, щоб ця боротьба увінчалася успіхом.

Ніхто і ніколи нам не допомагав здобувати державу. Вона ніким нам не дарована. Українська держава виборена самими українцями. Жертовній боротьбі українців за власну державність завжди була властива спадкоємність поколінь. На основі спадкоємності має відбуватися і подальша розбудова та модернізація України. Щоб гарантувати майбутнє нації потрібно берегти свою державу як зіницю ока. Кожне покоління має обов’язок захищати і розбудовувати власну державу. 

Успішне проведення реформ створить передумови для вирішення проблем в усіх сферах суспільного життя, функціонування яких УРП пропонує організувати наступним чином:

​

Економіка

- розбудова національного економічного комплексу Української держави на принципах сталого інноваційного, екологічно безпечного розвитку, всебічний розвиток ринкового, конкурентного середовища, що функціонує на рівноправному поєднанні різних форм власності;

- створення антикорупційної стратегії держави і реалізація комплексної антикорупційної реформи на базі забезпечення ефективного функціонування ключових інституцій, відповідальних за запобігання та протидію корупції в Україні. Забезпечення максимальної прозорості держзакупівель завдяки їх максимальній уніфікації та вільному доступу всіх суб’єктів господарювання, перш за все малого та середнього бізнесу;

- сприяти посиленню контролю за чітким дотриманням антимонопольного законодавства (та невідворотністю покарання за його порушення) з метою недопущення подальшої концентрації капіталу в руках 10-15 родин, які споживацьки ставляться до українських виробництв, залишаючи їх енергозатратними та екологічно шкідливими;

- сприяти максимально можливій підтримці українського середнього та малого бізнесу (надання «дешевих» кредитів, запровадження податкових канікул тощо). Впровадження оподаткування доходів фізичних осіб за єдиною ставкою 10% та звільнення від оподаткування етноремісничого й етнокультурного бізнесу;

- домагатися відміни податку на додану вартість як корупційного;

- всебічно і цілеспрямовано сприятиствореннюпередумов запуску цивілізованого, правового, надійнозахищеного від зловживань і шахрайств ринку всіх видів правочинів на землі сільськогосподарського призначення під виключною орудою створеногодля цьогоДержавного Земельного Банку.

- створення сучасного, інноваційного, багаторівневого кадастру земель на базі проведення повної інвентаризації із обов’язковим залученням авторитетних міжнародних інституцій.

- домагання здобуття державою гідного місця в міжнародному розподілі праці, капіталів, виробництва товарів і послуг, найповніше використання можливостей її природно-ресурсного потенціалу та переваг її геополітичного розташування як центру комунікаційних зв’язків між Сходом і Заходом, Північчю й Півднем;

- сприяння розвитку фундаментальної науки, фінансування її потреб на рівні 1-2% ВВП;

- збереження у власності держави нафто- та газотранспортних мереж, транспортних та інформаційних структур, інших об’єктів, що мають стратегічне значення;

- відродження у селян почуття господаря на власній землі (протидія «розселяненню» аграрного виробництва та руйнуванню сільської поселенської мережі), економічна підтримка розвитку індивідуальних фермерських господарств та дрібних переробних сільськогосподарських виробництв (кредити за низькими відсотками, сприятлива державна цінова політика щодо закупівлі с/г продукції тощо). Надання права власнику паю землі сільськогосподарського призначення самому встановлювати термін оренди землі та законодавче визначення мінімального розміру щорічної орендної плати за землю у розмірі не менше 5% її вартості з виплатою оренди у грошовому еквіваленті. Запровадження програм державної підтримки розвитку інфраструктур, культури та просвіти на селі, медичного забезпечення;

- обмеження максимальних розмірів орендованої землі сільськогосподарського призначення п’ятьма тисячами гектарів;

- перегляд законності й доцільності приватизації підприємств стратегічних галузей.

​

Сільське господарство

Сільський уклад завжди відігравав надзвичайну роль в розвитку української нації. Саме він впродовж тривалого історичного шляху був і залишається важливим  джерелом продукування національного звичаю та традиції, культурної матриці нації, національної ідентичності.

Українська історична традиція та орієнтація на європейські практики в аграрному секторі вимагають глибокого реформування сільського господарства на засадах утвердження фермерського устрою. Фермерський устрій повинен базуватися на сучасних сімейних фермерських господарствах.

На сьогоднішній день в сільському господарстві склалася абсолютно неприйнятна організаційна структура виробництва та нецивілізовані суспільні відносини. Ключовими виробничими структурами щодо впливу на аграрну політику є надмонополії - так звані агрохолдинги, які використовують сотні тисяч гектарів землі. Як наслідок - сільське господарство втратило природну повноструктурність і цілісність. Тваринництво занедбане, а рільництво звелося до вирощування продукції кількох культур. Село накрила велика хвиля масового безробіття. Величезні території дуже стрімко обезлюднюються. Перетворення сільських поселенських мереж в безлюдну територію знищує те, на чому віками трималася українська нація. Контроль за землею та значною територією держави суттєво знизився, адже сільськогосподарські угіддя займають чотири/п’ятих території країни. Зросла ерозованість ґрунтів, що підриває ресурсну базу нації. Наше бачення аграрної політики полягає в тому, що сільське господарство для нації є більш, ніж тільки галузь бізнесової діяльності.

В таких умовах потрібна нова аграрна політика, яка приведе до утвердження в аграрному секторі фермерського устрою. Для цього необхідне відповідне законодавство та державні програми, які б передбачали трансформацію теперішнього сільського господарства в сучасну аграрну систему європейського типу.

​

Освіта і культура

- захист державного статусу української мови, розробка дієвих заходів для розширення застосування української мови у всіх сферах суспільного життя, насамперед, в органах державної влади та місцевого самоврядування, в освіті, науці, у ЗМІ, книговиданні тощо (встановлення квоти звучання української мови у теле- та радіопрограмах не менше 80% ефірного часу, значне зменшення оподаткування при друку книг та періодичних видань українською мовою). Сприяння вивченню української мови за кордоном, перш за все у місцях компактного проживання українців;

- домагатися перегляду і внесення необхідних змін до навчальних програм гуманітарного циклу, спрямованих на очищення їх від ідеологічних впливів часів підневільного стану України;

- УРП домагатиметься від влади виконання статті 11 Конституції України про консолідацію української нації на основі поширення історичних знань, традицій і культури;

- гарантування корінним народам та національним меншинам права на вільний розвиток їх мов і культур;

- створення єдиного національного культурного простору на основі відродження багатовікової спадщини та розвитку сучасних форм культури українського народу. Державне фінансування державних музеїв та фінансова підтримка патріотичних музеїв усіх форм власності, історико-культурних заповідників, професійних та аматорських художніх колективів, театрів, філармоній, програми державної підтримки талановитої молоді тощо;

- УРП протидіятиме тим організаціям, які чинять перешкоди національно-культурному відродженню Української нації, зміцненню її державності, нехтують українською мовою і культурою;

- УРП домагатиметься повернення Росією національних культурних цінностей, вивезених з України;

- розроблення пакету законів, які б стимулювали залучення до сфери культури, освіти і просвіти в Україні недержавних, небюджетних коштів, в т. ч. й з-за кордону;

- сприяння розвиткові фізкультурного та спортивного руху, туризму, системи дитячо-юнацьких спортивних шкіл, туристичних клубів, мистецьких студій, гуртків науково-технічної творчості. Пропаганда здорового способу життя й активні дії проти вживання алкоголю, тютюну, наркотиків та антисоціальної поведінки молоді.

​

Енергетична безпека

- політична та  економічна незалежність України тісно пов’язані з енергетичною незалежністю, тому енергетична безпека в сучасних умовах має бути невід’ємною складовою розвитку України, що має вирішальне значення для покращення соціально-економічного стану держави;

-  якнайширше використання власних відновлюваних джерел енергії;

- розвиток власного видобутку нетрадиційних видів газового палива з використанням новітніх технологій, зокрема сланцевого газу;

- обмеження втручання держави в діяльність енергетичних компаній; збільшення фінансування дослідницьких робіт; лібералізація ринку; створення сприятливого інвестиційного клімату для ввезення імпортного енергетичного обладнання;

- забезпечення енергетичної незалежності України;

- реалізація нової енергетичної стратегії та перетворення країни з імпортера на експортера енергоресурсів.

​

Екологія

- сприяння запровадженню міжнародних норм в оцінці довкілля і відповідних програм екологічної освіти й просвіти. Відстоювання конституційного права громадян України на екологічно чисті повітря, воду, продукти харчування тощо. Підтримка збереження існуючих та створення нових природно-біосферних заповідників, створення кадастру малих річок країни, розробка екологічно обґрунтованих програм з ліквідації штучних водосховищ на Дніпрі. Публікація інформації про шкідливі для проживання людини зони в Україні;

- сприяння очищенню, згідно з чинним законодавством, 50-метрової прибережної смуги морів і річок від забудови та збереження їхньої природної чистоти;

​

Охорона здоров’я

- сприяння утвердженню ставлення до охорони здоров’я як одного із найважливіших чинників збереження нації та розвитку економіки країни.

- охорона здоров’я розуміється як цілісна система, що складається із охорони генофонду нації, збереження здоров’я дужих та лікування хворих, охорони середовища проживання та праці.

- підтримка впровадження методик відновлення здоров’я без застосування хімічних препаратів, запровадження страхової медицини.

​

Право

- домагатися внесення до Конституції України змін, які б привели її положення у відповідність до однієї з базових засад республіканізму про взаємонезалежність 3-х гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової;

- домагатися прийняття Закону про правонаступництво України щодо Української Народної Республіки (УНР), в якому б режим, встановлений в Україні на період 1919-1991 років, було кваліфіковано як окупаційний;

- домагатися запровадження умови володіння українською мовою й базовими знаннями з історії та культури України як неодмінної умови надання українського громадянства;

- домагатися прийняття Закону про право володіння громадянами вогнепальною зброєюдля самозахисту;

- домагатися внесення до виборчого законодавства України змін, які б сприяли входженню до Верховної Ради нових політичних сил, діяльність яких відповідає новим для України викликам часу;

​

Внутрішня політика

- відокремлення влади від бізнесу;

- запровадження люстрації як єдино можливого способу звільнення владних структур від адептів неоімперського, корупційного та антидержавного впливу;

- відновлення графи «національність» у паспортах та інших документах громадян України;

- формування збалансованої та діяльної системи трьох незалежних гілок влади, що є можливим за умови ефективної взаємодії, стримувань та противаг, балансу права й відповідальності у трикутнику: президент – парламент – уряд;

- визнання значення і ваги ЗМІ як інституцій, що формують громадську думку та впливають на становлення державності, належне правове оформлення повноважень та відповідальності ЗМІ перед суспільством;

- зміна принципів формування державного апарату і бюджету країни, як основних елементів децентралізації, які повинні формуватися від регіонального до республіканського рівня, відповідальність та прозорість діяльності влади, зростання ролі місцевого самоврядування;

- застосування пропорційної виборчої системи із так-званими «відкритими списками» при формуванні Парламенту;

- створення непідконтрольного владним структурам громадського телебачення та радіо, забезпечення дієвих стандартів свободи слова та вільного розвитку ЗМІ;

- підвищення уваги суспільства до якості всіх рівнів освіти і просвіти населення, які повинні бути національними за змістом і формою, та водночас інтелектуальними, універсальними, безперервними, цілісними та здатними до саморозвитку. Сприяння реалізації конституційного права громадян України на одержання освіти, обстоювання необхідності неухильного підвищення освіченості та культурного рівня суспільства. Надання за державний рахунок якісної і загальнодоступної професійної освіти з урахуванням суспільних потреб та впровадження програм «першого місця роботи» молодих спеціалістів. Державна підтримка українських навчальних закладів за кордоном;

- УРП домагатиметься від влади виконання статті 11 Конституції України про консолідацію української нації на основі поширення історичних знань, традицій і культури;

- УРП домагатиметься, щоб уряди держав, зокрема сусідніх, в яких проживають етнічні українці, створили законодавчу базу в сфері забезпечення прав національних меншин, адекватну українським законам щодо меншин;

- виповнення всіх документів українських громадян однією державною мовою;

- серед церков і релігій, які діють і культивуються в Україні, УРП толерує лише ті, які дбають про моральне обличчя Української нації та духовне оздоровлення українського суспільства. Українська національна держава має протистояти тим релігійно-конфесійним структурам, які вносять в українське суспільство розбрат, конфесійну войовничість, сприяють денаціоналізації, протидіють консолідації Української нації, вороже ставляться до самого факту існування незалежної Української держави.

-  послідовна політика забезпечення свободи совісті, міжконфесійної злагоди, встановлення партнерських відносин між державою та Церквами й релігійними напрямами. Сприяння конституюванню в Україні Помісної православної Церкви.

​

Міжнародна політика 

- здійснення реальних заходів на зближення з європейськими політичними,  економічними та безпековими структурами (євроінтеграція та євроатлантична інтеграція). Досягнення повноцінного і рівноправного членства України в НАТО та Європейському Союзі як оптимального варіанту гарантування її національної і військової безпеки, геополітичної стабільності та добробуту українців. Розгляд членства в цих організаціях як інструменту дотримання європейських стандартів організації виробництва та досягнення високого життєвого рівня, що відповідає інтересам кожного громадянина;

- налагодження співробітництва з партіями інших країн, які дотримуються базових засад республіканізму;

- налагодження зв’язків з українською діаспорою з метою співпраці в освітній, науковій, культурній, інформаційній, безпековій та економічній сферах.

- проведення збалансованої зовнішньої політики, спрямованої на реалізацію повноти національних інтересів на міжнародній арені, політичну, економічну, енергетичну, соціальну, екологічну, інформаційну, військову, духовну безпеку держави;

- визнання Організацією Об’єднаних Націй голодомору 1932-1933 років, а також депортації етнічних українців у 1944-1946 та 1951 роках, як геноциду Української нації;

- дипломатична, моральна та матеріальна підтримка українською державою українців, котрі проживають чи перебувають за її межами;

- створення національної геополітичної доктрини, спрямованої на утвердження України в європейському політичному просторі та забезпечення її інтересів в усіх регіонах світу;

​

Безпека

Сьогодні найголовніша небезпека для української держави – це війна, яку розпочала Росія проти України на початку 2014 року, завоювавши Крим та частину Донбасу. Російськими окупантами вбито і закатовано тисячі людей, десятки тисяч покалічено, біля двох мільйонів українців покинули окуповані території. Українські військовослужбовці захищають вільну частину України від наступу російських агресорів.  

УРП вважає, що утримування лінії фронту з російськими військами і вихід на кордони української держави з відвоюванням Донбасу і Криму – це тактичне завдання для української держави. Головне стратегічне завдання України – створення міжнародної антикремлівської коаліції. Мета такої коаліції – це протидія сьогоднішній Росії через політичну, соціальну та економічну кризу в Російській Федерації, що спричинить наростання там комплексних проблем, конфедералізації Росії, загострення боротьби поневолених Росією народів за свободу та самовизначення.

Створення антикремлівської коаліції - це наступальна стратегія. Сьогодні Кремль веде війну не лише з Україною, захоплені території Грузії та Молдови, йдуть погрози балтійським країнам, через біженців та пропаганду є деструктивний вплив на Євросоюз, Кремль шляхом інформаційної війни впливає на політичні процеси та втручається у вибори в Британії, Нідерландах, Франції та Німеччині, розпочата кібернетична війна проти США. Ми повинні все зробити, щоб така коаліція протидії Росії була створена і почала діяти. Тоді злочинний режим Путіна впаде, нова російська влада змушена буде вивести свої війська з Криму і Донбасу, і наша тактична мета – звільнення територій – буде надійно досягнута.

На законодавчому рівні необхідно зафіксувати мету євроатлантичної інтеграції як набуття повноправного членства України в НАТО. Тільки за таких умов можна розробити реальну дорожню карту досягнення цієї мети та суттєво зменшити суб’єктивізм в безпековій політиці, який постійно породжував її недопустиму  мінливість. Теперішня влада має зважати на прагнення народу і розуміти, що ефективні політичні рішення - це вчасні рішення. Нині підтримка членства України в НАТО зі сторони громадян характеризується надзвичайно високим рівнем. Варто засвоїти урок 25-річної давнини, коли тодішні українські політики призначили референдум на підтримку Акту проголошення незалежності України. Тодішній референдум зробив безпосередніми творцями української держави десятки мільйонів громадян, максимально легітимізував її появу і суттєво розширив простір відповідальності за долю країни. 

УРП відстоює:

- покарання винних у провальній безпеково-оборонній політиці держави та у розкраданні військового майна і руйнуванні оборонних інфраструктур за всі роки від проголошення незалежності 1991 року;

- забезпечення інформаційної безпеки й інформаційного суверенітету держави,  убезпечення української спільноти від впливу спеціальних інформаційних компаній, спрямованих на розмивання моральних цінностей, політичної ідентичності та культурної єдності суспільства;

- створення багатоаспектної концепції національної безпеки, спрямованої на забезпечення внутрішньо - і зовнішньополітичної стабільності Української держави та формування ефективних механізмів протидії політичним, економічним, екологічним, інформаційним ризикам, посяганням на її територіальну цілісність та суверенітет;

- ліквідація всіх форм колоніальної залежності у сферах економічної, інформаційної, освітньої та культурної політики, а також посткомуністичної спадщини у сфері суспільних відносин, психології та моралі, яка не сприяє консолідації суспільства та відродження ідентичності українського народу;

- перехід до формування Збройних сил України на професійній основі та фінансування їх матеріально-технічного забезпечення на рівні 5% ВВП. Використання у військовій справі найновітніших досягнень науки і техніки як запоруки надійного захисту держави від можливих зовнішніх загроз, фінансування науково-дослідного компоненту оборонної промисловості, зрівняння прав державних та приватних виробників військової продукції;

- створення належної системи національної безпеки на основі стратегії стримування, що базується на використанні високоточних і високотехнологічних озброєнь;

​

Українська традиція і національна ідентичність

Українська сучасна держава творилася в річищі європейської традиції як держава національного типу. Найважливішим викликом для української державності є ігнорування владою цього незаперечного факту. Політика влади ігнорує український національний інтерес. Під приводом захисту прав національних меншин по суті реалізується політика нової русифікації України. Насамперед мовної. Це розділяє український соціум і робить Україну вразливою до зовнішніх впливів. Війна Росії проти України найповніше виявила цю небезпеку. 

Українська влада повинна проводити україноцентричну гуманітарну політику. І проводити її в рамках ідеології деколонізації України та з огляду на її надзвичайну важливість в підвищенні безпекового потенціалу нації. В рамках цієї політики потрібно якнайшвидше зупинити процес мовної русифікації України. Владі слід вжити заходів для утвердження української мови в якості повноцінної державної мови, що потребує негайного прийняття закону «Про українську державну мову». Потрібно запровадити ефективні державні програми підтримки української мови.

Україноцентрична гуманітарна політика передбачає також активне сприяння створенню єдиної української помісної православної церкви, власного інформаційного простору, поглиблення історичної пам’яті, що вимагає руйнування імперських історичних міфів та русифікаторських концепцій; відродження філософії та духу українського козацтва як масового громадсько-патріотичного руху, призначеного виховувати бойовий дух, національну гідність і готовність захищати зброєю незалежність України.

​

Соціальна сфера

- домагатися впровадження базового доходу громадянина для реалізації права спільної власності Українського народу на національні багатства згідно ст. 13 Конституції України;

- обстоювання інтересів та захист українських громадян, які працюють поза межами України, створення умов, які б сприяли їх поверненню на Батьківщину;

- дотримання існуючих соціальних зобов’язань перед громадянами, щорічна індексація розміру заробітної плати та пенсій відповідно до рівня інфляції;
- встановлення норми, що розмір посадових окладів та державних пенсій держслужбовців не може перевищувати десятикратний розмір мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії відповідно. Пенсії всім громадянам, у т.ч. державним службовцям та народним депутатам, нараховують за однаковим відсотком від заробітку;

- законодавче надання статусу борця за волю України всім закатованим, репресованим і переслідуваним за звинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі» за часів комуністичного тоталітарного режиму. Надання учасникам збройних повстань, які боролися супроти окупантів з 1919 року та воїнам ОУН-УПА статусу «Борців за Незалежність України». Домагання від уряду України висунення перед урядом Російської Федерації зобов’язань щодо грошової компенсації за каторжну працю українців у концтаборах та місцях примусового поселення на її території за схемою, застосованою раніше щодо німецьких «остарбайтерів», а також компенсації вартості підприємств, заводів та іншого майна, вивезеного 1941 року з України в Росію;

- домагання в міжнародних судах від Російської Федерації компенсації за масштабні руйнації, викрадене державне та приватне майно і підприємства на Донбасі та в Криму, а також, згідно міжнародного права, компенсацію всім потерпілим українським громадянам під час російської окупації, що розпочалась в 2014 році;

- розробка та реалізація комплексу заходів соціально-демографічного спрямування для подолання демографічної кризи в Україні. Реалізація національних програм з питань охорони сім’ї, материнства та дитинства, соціальної захищеності багатодітних, неповних та молодих сімей;надання молоді довгострокових пільгових кредитів на придбання житла й отримання освіти.

 

Іноді в наші часи закидають, що борці за волю України були романтиками. В їхню адресу можна почути: не так вмирали, не так боролися, не так будували. 

Лише на голому розрахунку великої справи не зробиш. Потрібна велика ідея. І віра у цю ідею. У великих справах найбільшим прагматиком завжди є романтик.

Якби борці за волю України не вірили в успіх своєї боротьби, якби вони не дбали насамперед про загальне добро нації, а керувалися тільки особистими меркантильними інтересами, то й донині не було б української держави.

Саме відсутність в багатьох представників теперішньої владної верстви відданості українській справі є причиною більшості бід нашого народу. І є серйозним викликом для самого  існування української державності. Якість теперішньої політичної еліти не відповідає сучасним національним інтересам та суспільним потребам. Більшість українських політиків дбають не про загальне добро суспільства, а переважно переймаються власним збагаченням. Владна діяльність просякнута масовою корупцією та хабарництвом, що знищує будь-який ефект державного управління. Українська політика в значній мірі побудована на популізмі, а не на професійності і відповідальності. І справа не тільки в системі влади, а в низьких моральних якостях політиків, для яких правда і справедливість є рудиментами.

Проблема якості української влади загострилася в наш час до крайньої міри. І на цей виклик потрібно якнайскоріше знайти найефективнішу відповідь. Відповідь ця не тільки в зміні організації влади, зокрема в зміні правил її формування (виборча система, відділення бізнесу від влади тощо), а й в якості носія влади. Суспільство має суттєво підвищити вимоги до моральності політиків.