Соціально-історичний фундамент конституції україни

СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ ФУНДАМЕНТ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 2 листопада 2004 року

офіційно наголосив: «право не обмежується лише законодавством як однією з його

форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї

тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним

рівнем суспільства.».

Для більш об’єктивної оцінки функціонування Конституції України вважаю

доцільним окреслити історичну кон’юктуру - сукупність певних умов, збіг

обставин, стан речей, здатний впливати на ставлення населення України до

Конституції та законів України, у формі стислого історичного дослідження

формування соціальних регуляторів в Україні, зокрема норм моралі, традицій,

звичаїв тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим

культурним рівнем суспільства України.

Як не прикро звучить, але, Конституція України перетворилася на формальний

закон, який не сприймається працівниками органів державної влади обов’язковим до

виконання при здійсненні ними своїх повноважень. Традиційно Конституція України

використовується керівництвом України, лише у якості «патьомкінської декорації» і

в основному у міждержавних відносинах, а в Україні панує феодальне правління

мафіозних кланів.

Як ми докотилися до такого життя і як складалися вище згадані традиції

зневажливого ставлення до основного закону – Конституції? Досить яскраві

відповіді на ці питання надає, з історичної відстані, використання основного закону

держави як «патомкінської декорації» на території України сталінська Конституція

Союзу радянських соціалістичних республік 1936 року, яку називали як Конституція

переможного соціалізму, на базі якої 30 січня 1937 року була ухвалена Конституція

Української радянської соціалістичної республіки. Ці Конституції вважалися одними

із найкращих і найпрогресивніших конституцій у світі, якщо не найкращими. А на

практиці органи державної влади продовжували своє правління у терористичний

спосіб, установлений декретом «По червоний терор» із дня його ухвалення 5

вересня 1918 року і, практично, до розпаду СРСР. Що змушувало громадян, під

загрозою фізичного знищення голодоморами і репресіями, які вони бачили на власні

очі, з якою демонстративною жорстокістю знищувалися їхні близькі родичі, сусіди

чи знайомі, аби уникнути подібної долі вони змушені були публічно в піснях і

віршах прославляти терористичне правління комуністів та її «найкращу»

конституцію і правопорядок у світі. Незважаючи на мільйони закатованих

співвітчизників в таборах ГУЛАГу та заморених голодоморами, ті, кого не

торкнулися сталінські репресії, із завзяттям співали:

« Шиpока стpана моя pодная ,

Много в ней лесов полей и pек.

Я дpугой такой стpаны не знаю,

Где так вольно дышит человек.».

Після ухвалення Конституції 1936 року до пісні був дописаний куплет про

«всенародний Сталінський закон»:

«За столом у нас никто не лишний,

По заслугам каждый награждён,

Золотыми буквами мы пишем

Всенародный Сталинский закон.».

Таким чином історично складалася слухняна біомаса і її ставлення до

основного закону держави – Конституції. Біомаса, яка, в більшій чи меншій мірі,

зберіглася на всьому постсоветському просторі після розвалу комуністичної імперії.

Із проголошенням Незалежності України імперській шовіністичний апарат

советської окупаційної адміністрації не був усунутий від влади, а гасло –

модернізація державної структури, було використано для «випуску пари» з

населення, не на жарт збуреного авторитарним правлінням КПРС. Фактично,

імперські чиновники під гаслами демократизації та ринкової економіки, за

допомогою злочинного світу, конвертували свої посадові повноваження у майнові

статки, що дозволило авторитарно-адміністративний ресурс панування змінити на

сучасні технології фінансово-майнових махінацій. Тобто, комуністи і бандити стали

панами, - панами із шовіністичною ідеологією, спрямованою на знищення основних

ознак національної ідентичності титульної нації України, до яких належить

українська мова.

Перші роки після Жовтневої революції 1917 року, чи перевороту, в залежності

від політичних поглядів, советська міліція, та й уся советська правоохоронна

система, у своїх діях керувалася виключно революційною (політичною) доцільністю,

оскільки советські закони не були ще ухвалені. Навіть коли совети почали

ухвалювати закони, то ці закони не змінили методів і способів діяльності

правоохоронної системи, – ухвалені закони не могли конкурувати

з революційною доцільністю, оскільки керівництво советської влади в розбудові

держави пріоритетом ставило не розбудову правової держави, а встановлення

«диктатури пролетаріату».

Розбудована на фундаменті революційної доцільності советська

правоохоронна система не змінювала свої терористичні методи правління,

установлені декретом «Про червоний терор», фактично до розвалу СРСР.

Ураховуючи той факт, що основним чинником розвалу СРСР стала можливість

привласнити державне майно найбільш спритними ділками советської влади, а не

визвольний рух з ярма комуністичної імперії, що ні в якому разі не знецінює

жертовність советських дисидентів, то при «параді суверенітетів» советська

адміністрація разом зі своєю правоохоронною системою не була усунута від влади,

зокрема в Україні, і далі, по сьогоднішній день, продовжує працювати традиційно

керуючись у своїй діяльності не законами, а все тією ж доцільністю. Тільки уже не

революційною доцільністю, а комерційною чи клановою доцільністю розподілу і

прихватизації залишків державного майна та інших способів збагачення

злодійського капіталу в залежності від тогочасної кон’юктури злодійського

збагачення не гребуючи ні політичними вбивствами ні вбивствами конкурентів.

Із проголошення Незалежності України діяльність органів її державної влади

Кримінальним кодексом України кваліфікується як діяльність злочинної організації,

– стійка ієрархічна структура службових і посадових осіб органів державної влади

та органів місцевого самоврядування, діяльність яких спрямована на знищення

основних ознак національної ідентичності українців, та штучне створення

відповідних соціально-економічних умов для фізичного винищення корінного

населення України, що статтею 2 Конвенції Організації об’єднаних націй «Про

запобігання злочину геноциду та покарання за нього» кваліфікується як геноцид.

Про це я писав у своїй книзі «Моя боротьба за мову», виданій у березні 2017 року,

аргументуючи свої висновки конкретними фотокопіями документів, зокрема: -

формальними відписками державних посадовців вищого корпусу державної служби

на колективні звернення громадян, рішеннями суду та іншими документами, зміст

яких можна тлумачити як явку з повинною про:

1) системне знищення працівниками органів державної влади основних ознак

національної ідентичності титульної нації України, зокрема української мови;

2) порушення конституційного права громадян на всебічний розвиток і

функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території

України;

3) розпалення міжнаціональної ворожнечі за мовною ознакою, що призвело до

анексії Криму та окупації окремих районів Донецької і Луганської областей.

Опублікована, вище згадана, збірка документів моєї правозахисної діяльності

під назвою «Моя боротьба за мову», документально висвітлює процес поширення

нацистської ідеології «Русского мира» - «Рашизма», в Україні, зокрема в Луганську,

як плацдарм для воєнної інтервенції кремлівсько-терористичних військ в Україну під

приводом захисту російськомовного населення.

Сподівання, що дана збірка стане матеріалом професійного дослідження

працівниками СБУ, яка допоможе очистити органи державної влади України від

московської агентури та антиукраїнських промосковських політиків, запобігши,

таким чином, повномасштабній агресії московії в Україну, - залишились лише

сподіваннями.

Розпочалася повномасштабна війна московії проти України. Мільйони

спотворених людських доль. Безліч зруйнованих великих і малих міст України.

Сотні тисяч загиблих, як військових так і цивільних громадян…

Я переконаний, - саме зневажливе ставлення до Конституції та законів України

її державними чиновниками у вищих органах державної влади спонукало диктатора

путіна розпочати війну проти України у 2014 році та збільшити масштаб бойових дій

проти України у 2022 році. Жахлива ціна, у вигляді людських страждань і загибелі як

військових так і цивільних під час московсько-української війни, продовжує

зростати щодня.

Я переконаний, - безумовне дотримання конституційного ладу України та її

законів значно прискорить перемогу України та зменшить її ціну у вигляді людських

страждань і загибелі людей. Тому від успішності боротьби з колаборантами і

корупціонерами в органах державної влади, які наживаються на людських бідах під

час війни, по суті займаються мародерством зловживаючи своїми службовими

повноваженнями, - корупційними схемами розпродають гуманітарну допомогу

соціально незахищеним верствам населення та розкрадають оборонний бюджет, -

напряму залежить наближення перемоги у війні та зменшення людських страждань і

загибелі людей.

СЛАВА УКРАЇНІ

27.06.2025 року

Сергій Мельничук – правозахисник із Луганська, лавреат премії Олекси Гірника,

автор книжки «Моя боротьба за мову»

Озвучено мною на YouTube: https://www.youtube.com/watch?v=_jQESNGhFsU