Мені вже за 60. Але якщо я знову буду потрібен країні на фронті — я піду

«Мені вже за 60. Але якщо я знову буду потрібен країні на фронті — я піду»

Ветеран російсько-української війни, кавалер ордена Богдана Хмельницького Роман Семчишин — про шлях у війську, друге повернення до цивільного життя та ветеранське підприємництво.

Його життя почалося далеко від України – в Магаданській області, у родині репресованих українців. Він садив ліси в Карпатах, стояв на Майдані, створював добровольчий батальйон у 2014-му, воював на Сході та Півдні України під час повномасштабного вторгнення. А між усім цим — будував туристично-реабілітаційний простір, де вирощує горіхи та ялинки, а ще — допомагає побратимам повертатися до життя.

«Я народився в росії, в Магаданській області, в родині ув’язнених українців, яких туди репресувала радянська російська влада. І коли мені було 11 років, ми з родиною змогли повернутися в Україну», — так починає свою історію Роман Семчишин.

Родина Семчишиних проживала у Львові. Тут Роман навчався у школі, згодом здобув освіту у Львівському лісотехнічному інституті. Працював у лісовому господарстві, садив ліси в Івано-Франківській області, переважно в Карпатах.

У період здобуття Україною незалежності Роман не стояв осторонь. Він був першим головою осередку Народного руху на Гуцульщині, працював на державній службі, закінчив Академію державного управління. Та з часом принципова позиція щодо країни взяла гору.

«Зі своїх принципових міркувань при Януковичі, та навіть раніше, я вже не працював на державній службі. У 2002 році я почав заробляти на хліб своєю працею, своїми руками, своїм розумом — став підприємцем. Бізнес був творчий: створювали інструменти, садили дерева, робили ландшафтний дизайн. А далі… а далі був Майдан», — каже пан Роман.

Майдан став точкою неповернення. Роман – сотник Самооборони Майдану і від першого до останнього дня перебував у столиці. У 2014 році Роман Семчишин був одним із тих, хто створив 25-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь».

«20 серпня 2014 року наш новостворений батальйон почав виконувати бойові завдання в секторі Дебальцевого. Я прослужив рік. Був на посаді заступника командира з роботи з особовим складом, заступника командира частини. Розпочав війну у званні старшого лейтенанта, а завершив службу капітаном у 2015 році», — згадує ветеран.

У 2016 році Романа Семчишина було нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

«Я нагороджений за участь у створенні 25-го батальйону “Київська Русь” і за гідні, героїчні дії батальйону в боях проти російських загарбників».

Про «Форпост»

Повернення до цивільного життя у 2015 році не стало для ветерана фінішем. Роман каже, що вже тоді розумів: війна не завершена, треба готуватися, подбати і про себе, і про побратимів.

Так з’явилася ідея туристично-реабілітаційного центру «Форпост» поблизу Олеського замку. Землі були частково отримані Романом і його побратимами як учасниками бойових дій, ще частина — викуплені разом зі старими будинками. Тут збиралися ветерани, відпочивали, спілкувалися, підтримували один одного, проводили просвітницькі заходи для молоді. А паралельно — розвивалося господарство.

Основою підприємництва стало горіхове господарство та вирощування ялиць.

«Горіхова культура — найраціональніша, найрентабельніша, така, що потребує найменше фізичної праці. Територія у нас велика, і якщо садити плодові дерева — то горіхи. Якщо декоративні — то ялицю. У нас гори, дуже колоритна місцевість. Усе це дає неймовірні враження і допомагає в реабілітації», — пояснює ветеран.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, усі справи у «Форпості» стали на паузу. Роман Семчишин знову долучився до війська.

«Коли війна почалася, мені вистачило часу завершити роботи, визначитися з напрямком і підрозділом. Уже 27 лютого я став військовослужбовцем 28-ї окремої механізованої бригади», — згадує він.

Південь України, оборона напрямків Херсон–Миколаїв–Одеса, згодом — Донеччина. Рік тому Роман Семчишин демобілізувався за віком.

«Мені вже за 60. Але я ще почуваю себе так: якщо Україні буде тяжко, у добровольчому чи недобровольчому підрозділі я ще можу її боронити», — говорить ветеран.

Сьогодні «Форпост» — у процесі розбудови: п’ять будинків, вода, опалення, простір для культурних заходів та , історичні памʼятки часів визвольного руху ОУН-УПА та навіть підвісний міст довжиною 60 метрів, побудований власноруч.

«Цей міст став нашою родзинкою, окрасою центру. Він побудований нашими руками, за наші вояцькі кошти, узаконений і зданий в експлуатацію. Він подобається всім — і ветеранам, і туристам, і гостям», — з гордістю каже Роман.

Щоб розвинути власну справу та перевести горіхове господарство на новий рівень, ветеран став учасником конкурсної програми «Варто Робити своє 2.0» від Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів України та отримав фінансування на розвиток бізнесу.

За ці кошти вже придбано потужну бензопилу, яка дозволяє переробляти деревину без транспортування на пилораму; сонячну електростанцію потужністю 8 кВт для забезпечення роботи обладнання з механічного очищення горіхів; а також якісну європейську техніку для догляду за територією, що використовується як туристично-реабілітаційний простір.

Господарство живе з власної праці. Тут можна придбати горіхи — чищені й у шкаралупі, а також ялицю білу, вирощену не в лісі, а на плантації.

До слова, ялиця біла від ветеранського господарства стане справжньою окрасою новорічних свят — без шкоди для лісу, з плантації, а придбавши її — ви ще й підтримаєте бізнес ветеранів.