Візит Почесного голови Української республіканської партії Миколи ГОРБАЛЯ до США

Сьогодні був особливий день. Ми побували в Інституті модерного мистецтва на зустрічі з Миколою Горбалем, поетом, прозаїком, композитором, вчителем, відомим дисидентом, учасником руху шістдесятників, багаторічним політв’язнем, правозахисником і політиком, а також він є член УГГ з 1977 року, секретар Української Гельсінської Спілки, голова Київської організації Української Республіканської партії, нині Почесний голова УРП, член-засновник Республіканської Християнської партії, нині член її Центрального Проводу, член Міжнародного та Українського ПЕН-клубів.

«Коли нації тяжко, Бог посилає потрібних людей» – ця фраза є вже крилатою і належить вона Миколі Горбалю, який у свій час написав такі рядки:

Коли зберемо плачі усі, всі голосіння твої, Україно,

твій стогін

І розпач твій, твої молитви

За всіх часів твоєї страсної дороги по всій землі

і як не розірветься серце вад тягаря цього –

ПОВЕРНЕМОСЬ.

Він повернувся, як птах прибився на острівець українства з далекої України. Йому 86 років і він прилетів на зустріч із громадою. Це ще один подвиг Людини-титана! Хочемо подякувати організаціям та інституціям, завдяки яким відбувалася ця історична подія: Фундація Києво-Могилянської Академії в США, Український Інститут Модерного Мистецтва, Український Конгресовий Комітет Америки, від штату Іллінойс – Організація Оборони чотирьох Свобід України, крамничка «Сумління» собору Св. Володимира і Ольги в Чикаго, Кредитна Спілка «Самопоміч», Фундація «Спадщина» 1-го федерального банку «Певність».

Зголоднілий світу,

затулив вуха від самого себе, –

Жалі дзвонами в голові били на сполох, –

Горіло зеленим полум'ям Ніщо.

А чим гасити, як давно ні сльозини?!

Зяяло чорне дно чаші терпінь – авторська сповідь якнайкраще окреслює пережите у каменоломнях совєтської системи боротьби з інакомислящими.

Микола Горбаль народився 1940 року на Лемківщині. Коли йому було лише п’ять років, разом із родиною він розділив трагічну долю тисяч лемків - примусове переселення з рідної землі. Повертаючись ближче до батьківщини, родина оселилася на Тернопільщині.

Микола Горбаль виріс музикантом, композитором і поетом. У часи так званої «відлиги» 1960-х років, коли в Україні прокидалися національно-ренесансові настрої, він активно занурився у творчість.

Організував інструментальний ансамбль «Сонце», який виконував його власні композиції , які були зовсім інші, ніж дозволений радянський репертуар.

Тоді ж написав поему «Дума», у якій відверто висловив тугу за незалежністю і свободою України. Саме за це у 1970 році Миколу Горбаля заарештували органи КДБ.

Суд виніс вирок- п’ять років ув’язнення і два роки заслання за статтею «створення та розповсюдження антирадянської літератури». У таборах він опинився серед тих, хто став символами українського спротиву. Поруч були колишні вояки УПА, яким присудили по 25 років неволі, а з 1972 року найвідоміші українські дисиденти: Іван Світличний, Валерій Марченко, Зиновій Антонюк, Семен Глузман та багато інших.

У таборі Микола Горбаль виконував надзвичайно важливу і небезпечну роботу.

Він переписував документи політв’язнів, а саме вироки, свідчення, спогади. Мікроскопічними літерами на маленьких клаптиках паперу він копіював тексти, які потім у вигляді маленьких «капсул» таємно виносилися на волю. Так ці свідчення потрапляли до дисидентського самвидаву, а також на хвилі радіостанцій «Голос Америки» та «Свобода». І тільки тоді світ дізнавався правду про злочини радянської системи проти людської гідності та проти цілих народів. Але випробування для Миколи Горбаля лише починалися. Невдовзі після звільнення, у 1979 році, його заарештували вдруге. Цього разу за сфабрикованим звинуваченням у «спробі зґвалтування». Суд засудив його до п’яти років таборів суворого режиму. Він опинився в одній із найжорстокіших кримінальних зон УРСР, у селі Новоданилівка на Миколаївщині, де разом із кримінальними злочинцями працював у гранітному кар’єрі. Під час суду Микола Горбаль відкрито заявив, що є членом Української Гельсінської Групи, і навіть у цих умовах продовжував писати листи на волю. За добу до завершення другого терміну ув’язнення, у 1984 році, йому оголосили третє звинувачення -«розповсюдження наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський лад». Новий вирок - вісім років табору особливо суворого режиму і три роки заслання. Слідчі намагалися схилити його до покаяння і співпраці. Він відповів відмовою. Як «особливо небезпечного рецидивіста» його відправили до табору в селі Кучино Пермської області. Саме там відбували покарання Василь Стус, Василь Овсієнко, покутник Семен Скалич. Звільнили Миколу Горбаля лише 1988 року, в часи радянської перебудови і гласності. Загалом у радянських таборах він провів шістнадцять років.

Спілкуючись з нашим гостем, присутні на зустрічі мали можливість зрозуміти історичну тяглість боротьби. Саме дисидентський рух і діяльність Української Гельсінської Групи стали моральним і політичним фундаментом для демократичних змін кінця 1980-х років. Без цих людей не було б Народного Руху і того історичного моменту, коли Україна змогла відновити свою незалежність. А ще це нагадування, що нинішня війна має глибоке історичне коріння. Сьогоднішнє протистояння України з російською агресією є продовженням тієї самої боротьби за свободу, яку десятиліттями вели дисиденти. Саме вони зберегли моральну силу нації та передали її наступним поколінням.

У перший день перебування в Чикаго Микола Горбаль відвідав школу українознавства імені Василя Стуса під час Шевченківського свята.

Гість був щиро зворушений любов’ю дітей до української мови й культури. Він подякував учителям і батькам за їхню працю і за те, що виховують нове покоління українців далеко від рідної землі. Після цього відбулася екскурсія українською околицею Чикаго з несподіванкою для гостя. Ми зупинилися перед будинком, над яким майорів синьо-жовтий прапор. Я подзвонила у двері і там нас чекали. Понад 35 років тому пані Орися разом зі своїм чоловіком, доктором Богданом Ткачуком, зустрічали Миколу Горбаля у Києві, коли він щойно вийшов із радянської тюрми. Згодом вони приймали дорогого гостя і в своєму домі у Флориді, де підтримували багатьох українських дисидентів. Тепер, через десятиліття, ця зустріч у Чикаго розчулила всіх до сліз. Неймовірні історії, про які майже ніхто не писав. Як і ще одна несподівана зустріч у соборі святих Володимира і Ольги, поруч із крамничкою «Сумління». Там на Миколу Горбаля чекала пані Ляля Савин. Від самого початку створення цього храму крамничка «Сумління» об’єднувала людей, небайдужих до долі політичних в’язнів радянської системи. Тут збирали допомогу, підтримували родини політв’язнів, робили все можливе, щоб про них не забували.

Сьогодні цим людям уже далеко за дев’яносто. Але коли вони зустріли свого 86-літнього друга, їхні очі світилися радістю. У такі миті розумієш: ти перебуваєш поруч із людьми особливої сили духу, тими, кого можна назвати святими нашого часу.

Божественна Літургія в соборі святих Володимира і Ольги завершилася оплесками дорогому гостеві. А під собором, у парафіяльній аудиторії, продовжилася щира розмова з хористами, з дияконом Ростиславом Смиком, з парафіянами Галиною та Михайлом Угринами. Вони народилися у тих місцях, де Микола Горбаль відбував своє сибірське заслання. Їхні батьки також були свого часу вивезені радянською владою. Історії різних родин перепліталися на рушникові долі. Про тяглість поколінь і про важливість підтримки України діаспорою говорили і в Українському Національному Музеї, який довго не відпускав гостей. Архіварка Галина Парасюк ознайомила з важливими документами та експонатами зі збірки музею. А президентка музею Лідія Ткачук передала гостеві свого листа зі щирою подякою за його приклад любові до України.

І, звичайно, найкращі враження у гостей від виступу танцювального ансамблю «Громовиця» та скрипаля Василя Попадюка, Володимира Оленського–Елвіса та Мар’яни Балаш. «Це своєрідна терапія і нагорода для мене» – сказав Микола Горбаль.

І коли слухаєш живі історії, дивишся в очі людей, які пройшли табори, заслання, втрати, то розумієш, що історія України писалася не лише в Києві чи Львові, але і в Чикаго, у домах емігрантів, у церковних залах, у маленьких крамничках, де люди збирали допомогу для політв’язнів і вірили, що правда переможе. І про це у своїх виступах зазначили Мотря Мельник, Марта Фаріон, Марія Дмитрів-Капеняк, Павло Бандрівський.

Я мала привілей бути модератором події.

Марія КЛІМЧАК