"Винищення харизматичних українських національних лідерів"

Цілеспрямоване винищення харизматичних українських національних лідерів

До Дня української писемності і мови голова ВУТ «Просвіта» Павло Мовчан 24

жовтня 2024 року провів урочистий круглий стіл.

Павло Мовчан запропонував мені висловити своє ставлення щодо сьогоднішнього

становища української мови в Україні.

Розпочав я промову із висловлення своєї думки, що основним чинником

проголошення комуністичною більшістю народних депутатів (239) Верховної Ради 24 серпня

1991 року Незалежності України став не український національний рух, а зупинення 23

серпня 1991 року діяльності Комуністичної партії Російської Советської Федеративної

Соціалістичної Республіки (КП РСФСР) Указом Президента РСФСР.

На цьому Павло Мовчан перервав мене обурливою реплікою про неадекватну оцінку

мною діяльності національного руху України та його впливу на ухвалення Акту

проголошення Незалежності України, у чому Він та присутній тут – на урочистому заході

Іван Заєць брали участь особисто.

Вислухавши Павла Михайловича, я продовжив:

- Я розумію значення національного руху України наприкінці 1980-х та початку 1990-х

років у збережені національної ідентичності українців та проголошенні Незалежності

України, і не збираюся зменшувати його значення і Вашої зокрема, Павло Михайловичу,

участі в ньому. Але, я не поділяю Вашу думку, що основним чинником, який змусив

депутатів від компартії (КП) голосувати за Незалежність України, був національний рух.

Я вважаю, - депутати від КП, позбавившись своїх старших братів по партії, опинилися

між двома вогнями – між, незадоволеними комуністами, новою владою Російської Федерації

та піднесенням національного руху в Україні. Аби зберегти свою владу комуністи вирішили

очолити національний рух, який вони, без допомоги Москви, не взмозі були подолати. Саме

тому, після проголошення Незалежності України советську номенклатуру державного

апарату не було люстровано, і яка продовжила, за інерцією, реалізацію комуністичної

ідеології – розбудовувати в Україні безнаціональне суспільство.

Тут, на урочистому заході, неодноразово лунало незадоволення зменшенням

використання в Україні української мови після оптимістичної тенденції на збільшення її

використання в публічному просторі. Це мені нагадує події сторічної давнини, -

«українізацію», яка була « спрямована на нейтралізацію національно-

визвольних прагнень українського народу та зміцнення більшовицької влади в УСРР.».

Нагадаю, після «українізації» було «розстріляне відродження», що знову породжує

історичну аналогію із сьогоденням.

На сьогоднішньому «круглому столі» згадувалося вбивство славнозвісної Ірини

Фаріон. Згадаємо також вбивство 24 березня 2014 року координатора «Правого сектора» на

заході України Олександра Музичка (Сашка Білого); вбивство 27 жовтня 2021 року

представника «Правого сектора» в Сумах Олександра Іваніну…

Сашка Білого вбили безпосередньо працівники Міністерства внутрішніх справ. Ірину

Фаріон та Олександра Іваніну вбили, м’яко кажучи, із-за злочинної службової недбалості, а

скоріш за все, – за співучасті працівників поліції, якимись, начебто, кримінальними кілерами.

Цілеспрямовано винищуючи харизматичних українських національних лідерів.

Із проголошення Незалежності України діяльність органів її державної влади

Кримінальним кодексом України кваліфікується як діяльність злочинної організації, – стійка

ієрархічна структура службових і посадових осіб органів державної влади та органів

місцевого самоврядування, діяльність яких спрямована на знищення основних ознак

національної ідентичності українців, до яких належить й українська мова. Про це я писав у

своїй книзі «Моя боротьба за мову», виданій у березні 2017 року, аргументуючи свої

висновки конкретними фотокопіями документів - формальні відписки державних посадовців

на колективні звернення громадян, рішення суду та інші документи, зміст яких можна

тлумачити як явка з повинною про:

1) системне знищення працівниками органів державної влади основних ознак

національної ідентичності титульної нації України, зокрема української мови;

2) порушення конституційного права громадян на всебічний розвиток і

функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України;

3) розпалення міжнаціональної ворожнечі за мовною ознакою, що призвело до анексії

Криму та окупації окремих районів Донецької і Луганської областей.

Після перемоги у національно-визвольній війні над московією українцям доведеться

докласти надзусиль аби очистити державний апарат України від московської імперської

бацили, зруйнувати імперські механізми керованого хаосу та запровадити в Україні життя за

правилами, встановленими українським законодавством.

На завершення, аби уникнути викривлення моєї думки, ще раз хочу висловити свою

особисту повагу і шану усім учасникам національно-визвольного руху України, і зокрема,

учасникам руху, який відбувався наприкінці 1980-х та початку 1990-х років, завдяки яким

Україна зберегла свою національну ідентичність, не перетворилася на безнаціональну

біомасу та продовжує свою національно-визвольну боротьбу із імперськими амбіціями

московії – денацифікувати та поглинути Україну.

Сергій Мельничук – правозахисник із Луганська, лавреат премії Олекси Гірника,

автор книжки «Моя боротьба за мову»